Голова седнівського осередку обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Ервін Міден має у своєму творчому доробку низку історичних студій про минуле свого населеного пункту. Йому вдалося відшукати й цікаві подробиці як із життя Тараса Шевченка на Чернігово-Сіверщині, так і з ушанування його пам’яті. Ми попросили дослідника детальніше розповісти про результати пошуку.
Поет у Лизогубів
– Отже, коли вперше Кобзар відвідав Седнів?
– Завітав він до нашого містечка в середині березня 1846 року. На той час у Чернігові вже відбулося його знайомство із седнівським поміщиком Андрієм Лизогубом.
– Хто це був такий?
– Андрій Іванович увійшов в історію як щирий друг Тараса Григоровича Шевченка, палкий прихильник всього українського, що було не так уже й поширено серед дворянства України середини ХІХ ст. В одному з листів 1849 р. він про себе говорить: “Люблю я свій край, свою малу Малоросію, гарна земля, добрий і відважний народ”. На час першої зустрічі з поетом А. Лизогуб мешкав разом з родиною у маєтку свого старшого брата Іллі Івановича у Седневі. Тож не дивно, що Шевченка було запрошено відвідати седнівську садибу Лизогубів.
– Як проводив час Тарас Шевченко на Чернігівщині?
– Андрій Лизогуб та його старший брат Ілля гостинно приймали поета у Седневі. Для Шевченка вони надали окреме приміщення у флігелі. Саме там була обладнана майстерня, де Кобзар плідно працював над літературними й мистецькими творами. У майстерні Тарас Григорович писав портрети братів Лизогубів – Іллі (олією) та Андрія (олівцем). Дати виконання портретів Шевченко не вказав, але на портреті старшого брата рукою портретованого зроблено напис: “Рис. Т. Г. Шевченко 1846 г.”. Із Седнева поет повернувся на деякий час до Чернігова, щоб доглянути там за хворим другом – Олександром Афанасьєвим-Чужбинським. Після Хоминого тижня, тобто після 20 квітня 1846 р., Тарас Григорович повернувся на декілька днів до Седнева. Невдовзі, наприкінці квітня 1846 р., він відбув до Києва.
Липи в парку Лизогубів (праворуч – залишки від Шевченкової липи з новим ростком, ліворуч на одній лінії вздовж дороги – Тарасова липа, а ще лівіше видніється Лесина липа.
Відпочивав і писав під липою
– Чи вдалося поету ще раз побувати у своїх друзів?
– На початку 1847 р. Тарас Шевченко знову завітав на Чернігівщину – спочатку на Борзнянщину, потім до Седнева. 7 березня 1847 р. він закінчив писати поему “Відьма”, яка спочатку мала назву “Осика” (за життя поета вона не друкувалась), а 8 березня написав передмову до нового видання “Кобзаря”. У Седневі Тарас Григорович любив відпочивати під старою липою, де, за переказами, він писав свої твори та розмовляв з місцевими мешканцями.
– Від цього дерева щось залишилося?
– На жаль, стара липа, яка була живим свідком відвідин Тарасом Шевченком Седнева, до нашого часу не дожила. На її місці залишився тільки молодий росток – нащадок величі і краси. Ми, седнівці, вдячні землякові, кандидату сільськогосподарських наук Євгену Йосиповичу Левданському та члену-кореспонденту Лісівничої академії наук України Володимиру Єфремовичу Свириденку, які у 1990-х роках виростили на дослідницькій ділянці Голосіївського парку в Києві саджанець з насіння Шевченкової липи. Його разом з паростком липи з садиби Лесі Українки в Колодяжному на Волині вони посадили поряд зі старою липою. Тож у наш час в парку садиби Лизогубів ростуть дві молоденькі липки – “Тарасова” та “Лесина”.
– Є ще якісь інші подробиці із життя Кобзаря у седнівському маєтку?
– Тарас Григорович працював і в сусідньому селі Бігачі над портретами родини князя Михайла Кейкуатова. На жаль, поет не знав про арешти, що розпочалися в Києві та Петербурзі після викриття таємного Кирило-Мефодіївського товариства. 3 травня 1847 р. у Бігачі Шевченко закінчив роботу над портретами родини Кейкуатових, а 4 травня повернувся до Седнева і тоді ж виїхав до Києва. За спогадами сучасників поета, Лизогуби вмовляли Т. Г. Шевченка залишити в Седневі свої твори, але він віддав на зберігання лише чернетки. Андрій Лизогуб потім надіслав їх поетові на заслання, що полегшило йому подальшу роботу над “Осикою”, “Лілеєю”, “Русалкою”. Із далекого Оренбурзького заслання Т. Г. Шевченко 1847 р. писав до А. І. Лизогуба на Чернігівщину: “На другий день, як од вас поїхав, мене арештували в Києві, на десятий посадили в каземат у Петербурзі, а через три місяці я опинився в Орській кріпості, в солдатській сірій шинелі”. А. І. Лизогуб першим відгукнувся на лист Т. Г. Шевченка, надіслав йому малярське приладдя, фарби, папір, гроші.
Поет щиро дякував за підтримку своєму другові і в грудні 1847 р. відписував йому з Орської фортеці: “Великим веселієм звеселили ви мене своїм добрим, християнським листом у цій бусурманській пустині. Спасибі вам, друже мій добрий; вам першим Бог велів розважить мою тяжку тугу в пустині щирими словами. Спасибі вам… Лист я послав у Седнів”.
